Бируля Олександр Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бируля.

Биру́ля (Біруля) Олекса́ндр Костянти́нович ( 1882, (1892)^[1]Новоалександрівськ, Литва — 4 серпня 1967, Харків) — український архітектор, інженер шляхів сполучення, краєзнавець. Доктор технічних наук (1940), професор (1953), заслужений діяч науки УРСР (1953).

Бируля Олександр Костянтинович
Народився	27 березня 1882 м. Новоалександрівськ (Литва)
Помер	4 серпня 1967 (85 років) м. Харків
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	архітектура, містобудування
Відомий завдяки	краєзнавець, архітектор, інженер
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Науковий ступінь	доктор технічних наук
Заклад	Харківський національний автомобільно-дорожній університет
Нагороди

Учасник Першої та Другої світових воєн. У 1910 р. здобув освіту в Паневезькому реальному училищі. У 1916 р. закінчив Петроградський інститут інженерів шляхів сполучення. У 1925–1931 рр. керував шляховим будівництвом на Східному Поділлі. Одночасно викладав у Вінницькому учительському інституті, технікумах міста, брав активну участь у краєзнавчих дослідженнях, займався вивченням історії забудови Вінниці, геології та гідрології Поділля. Створив в обласному центрі науково-дослідницьку станцію. Започаткував роботи з вивчення та використання в дослідному і виробничому відношенні місцевих матеріалів і нових конструкцій дорожніх покриттів.

Брав участь у проектуванні об'єктів промислового призначення міста. Серед його найбільш відомих реалізованих проектів — гідроелектростанція у передмісті Вінниці — Сабарові.
В 1931—1934 рр. — заступник директора науково-дослідного інституту шляхів у Харкові.

У 1935 р. вищою атестаційною комісією йому було присвоєно вчене звання професора, а у 1937 році без захисту дисертації присуджено вчену ступінь кандидат технічних наук. У 1939 році був призначений заступником директора Харківського автомобільно-дорожнього інституту з навчальної та наукової роботи. Захистив докторську дисертацію у 1940 році — «Експлуатаційні якості автомобільних доріг в залежності від мікропрофілю покриттів».

У вересні 1941 року добровільно вступає до лав Червоної Армії разом з групою студентів та співробітників. Керуючи роботою військово-дорожніх загонів з дорожнього забезпечення ряду бойових операцій Червоної Армії на Північному Кавказі та Причорномор'ї, він вивчає і аналізує службу військових доріг при інтенсивному русі. Олександра Бирулю у серпні 1945 року було призначено директором Харківського автомобільно-дорожнього інституту (ХАДІ) (зараз Харківський національний автомобільно-дорожній університет - ХНАДУ), де він працював до 1959 року. 1953 було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР.

Помер і похований у Харкові у 1967 р. на міському кладовищі № 2.

Біруля Олександр був нагороджений:

• орденом Леніна
• орденом Трудового Червоного Прапора
• орденом Червоної Зірки
• медаллю«За трудову доблесть»

• Ріка Буг та її сточище: матеріали по гідрології ріки. — Вінниця. — 1928, — 87 с. https://web.archive.org/web/20171005215818/http://www.library.vn.ua/publications/1928/ruka_bog.html
• Архітектурна історія Вінниці / Передмова О.Тарнопольського. — Вінниця. 1930. — 68 с. https://web.archive.org/web/20171005215858/http://www.library.vn.ua/publications/1930/arx_istor.html
• Геологія и гідрологія Поділля. — Вінниця, 1930. https://web.archive.org/web/20171005215406/http://www.library.vn.ua/publications/1930/Burylya.html
• Проектирование автомобильных дорог. — К., 1953.
• Дороги из местных материалов. — М., 1955.

Батько — Біруля Костянтин Вікентійович (1867-1921) — вчитель природничих наук, завідувач Новоолександрівського училища. Дружина —Біруля Вікторія Йосипівна (1908-1967) —-асистентка, потім доцент кафедри будівництва доріг ХАДІ, кандидат технічних наук (1954)^[2]. Дочка — Біруля (у шлюбі Голеско) Валентина Олександрівна (1934) — кандидат технічних наук, професор кафедри мостів, конструкцій та будівельної механіки ХНАДУ^[3] (з 2005)^[4].

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — Т.1. — С. 433.
• Прусенко Є. Д. Біруля Олександр Костянтинович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2004. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=35381
• Баженов, Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 128—129.
• Гальчак, С. Бируля Олександр Костянтинович / С. Гальчак // Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі. ХІХ — поч. ХХІ ст. / С. Гальчак. — Вінниця, 2011. — С. 445—446.
• Бируля Олександр Костянтинович / Архітектурна Вінниця: час, простір, особистості // «Подільські джерела». Альманах — Вінниця: ПП «ПРАДА АРТ», 2012. — С. 111—112.
• Бируля О. К. на сайті ХНАДУ
• Історія української бібліотечної справи в іменах (кінець ХІХ ст. — 1941 р.): матеріали до біобібліографічного словника / авт.-уклад. Л. В. Гарбар ; відп. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. — К.: НБУВ, 2017. — С. 16–17. ISBN 978-966-02-8536-1 http://irbis-nbuv.gov.ua/E_LIB/PDF/EIF0000083.pdf
• Бируля О. Архітектурна історія Вінниці: (з 32 мал.) / Олександр Бируля ; передм. Л. Тарнопольського. — Вінниця: Держ. друк. ім. Леніна, 1930. — 65 с. [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• На алтарь призвания : очерки о пед. династиях Харьковщины / [авт. кол. : В. Р. Антонова, И. Л. Ануфриева, Е. В. Астахова и др. ; рук. авт. кол. В. И. Астахова] ; под общ. ред. Е. В. Астаховой ; Нар. укр. акад. – Харьков : Изд-во НУА, 2010. – 562 с. : фот. ISBN 978-966-8558-90-0. Гореть всегда, гореть везде! Династия Бируля-Голеско. С. 33 – 39.

1. ↑ Біруля Олександр Костянтинович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 19 січня 2022.
2. ↑ Исследование уплотнения связных грунтов для целей дорожного строительства - Бируля Виктория Иосифовна (рос.). 1954. Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
3. ↑ Голеско, Валентина Александровна - Исследование механических свойств укрепленных грунтов и рациональное использования их в дорожных одеждах [Текст] : Автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. техн. наук : (05.23.05) - Search RSL. search.rsl.ru (ru-RU) . Архів оригіналу за 20 січня 2022. Процитовано 20 січня 2022.
4. ↑ Astakhova, E. V.; Астахова, Е. В.; Kharkivsʹkyĭ humanitarnyĭ instytut "Narodna ukraïnsʹka akademii︠a︡."; Харківський гуманітарний інститут "Народна українська академія." (2010). Na altarʹ prizvanii︠a︡ : ocherki o pedagogicheskikh dinastii︠a︡kh Kharʹkovshchiny. Kharʹkov: Narodnai︠a︡ ukrainskai︠a︡ akademii︠a︡. ISBN 978-966-8558-90-0. OCLC 663740751.