Вавілов Володимир Федорович


Учасники проектів Вікімедіа

Article Images

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вавілов.

Вавілов Володимир Федорович (рос. Вавилов Владимир Федорович; 5 травня 1925, Ленінград — 11 березня 1973, Ленінград) — російський музикант часів СРСР, майстер музичних інструментів, невизнаний композитор.

Вавілов Володимир Федорович
Основна інформація
Повне ім'яВавилов Владимир Федорович
Дата народження5 травня 1925
Місце народженняЛенінград
Дата смерті11 березня 1973 (47 років)
Місце смертіЛенінград, РРФСР, СРСР
Причина смертірак підшлункової залози
Роки активності1946-1972
ГромадянствоСРСР СРСР
Національністьросіянин
Професіямузикант, композитор
ОсвітаСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
Інструментигітара, лютня
ЖанрКласична музика

Народився в робітничій родині. Музичну освіту почав опановувати в ранньому віці в Ленінградському Палаці піонерів (клас гітари), керівник — П. І. Ісаков. Пізніше перейшов у клас П. Ісакова в Музичну школу імені Н. А. Римского-Корсакова. Немолодий на ту пору Петро Іванович колись виступав акомпаніатором разом з зірками російської опери Леонідом Собіновим та Федіром Шаляпіним.

Володимир Вавілов став музикантом-виконавцем на семиструнній гітарі, але деякий час працював водночас на заводі механіком. 1949 року був створений дует двох гітаристів в складі Лева Андронова (шестиструнна гітара) та Володимира Вавілова (семиструнна гітара). Дует отримав срібну медаль на міжнародному конкурсі, що відбувся в межах Міжнародного фестивалю молоді та студентів в Москві 1957 року. З 1962 року дует розпався і концертну діяльність продовжив один.

Брав участь в концертах з такими відомими співаками доби, як Клавдія Шульженко (1906—1984) та Борис Штоколов (1930—2005).

Був ентузіастом в популяризації гітари і сприяв оприлюдненню в СРСР підручника (російською) «Школа игры на семиструнной гитаре» (Л. «Музыка», 1971, Общ. ред. А. Ашкенази; предисловие автора). Пізніше видання виходило в інших містах (наприклад, в місті Тюмень) під назвою (російською) «Начальный курс игры на семиструнной гитаре».

Був одружений, мав доньку Тетяну.

Перший лютніст в СРСР

ред.

  Зовнішні зображення
Володимир Вавілов
  [1].

Серед серйозних зацікавлень Володимира Вавілова окрім гітари — лютня, музичний інструмент доби пізнього Середньовіччя і Відродження. Володимир Федорович був серед перших музикантів у СРСР, що поставив за мету відродити старовинний інструмент і музику тієї доби. Фахівці пізніше розглянули і дослідили музичний інструмент, створений Вавіловим і визнали його — гітарною лютнею. Але знайомство прихильників старовинної музики з лютневою музикою відбулось, коли в СРСР монопольна фірма «Мелодія» видала платівку під назвою «Лютневая музыка XVI—XVII веков» з п'єсами у виконанні В. Ф. Вавілова в супроводі органа, клавесина, валторни, гобоя, флейти.

Була на платівці відома англійська композиція «Зелені рукави» XVI століття. Інші твори були приписані різним авторам: Франческо Канова да Мілано, Джуліо Каччіні, Н. Нігрино. Так, автором «Канцони і танцю» був зазначений композитор й віртуоз-лютнист XVI століття Франческо да Мілано. Перша частина композиції, власне, «Канцона» пізніше стала музикою відомої пісні на слова Анрі Волохонського «Рай» («Город золотой»). Інша композиція з тією ж платівки, «Павана і Гальярда», автором якої був зазначений Вінченцо Галілей, стала мелодією ще однієї пісні на слова Анрі Волохонського, «Конь унёс любимого». Однак справжнім автором цих творів був В. Вавілов, який вдавався з певних причин до містифікації.

Платівка мала популярність і неодноразово передруковувалась, а її мелодії набули надзвичайної популярності, їх виконували на концертах, вони увійшли в кінофільми тощо.

 
Крюков канал і дзвіниця Нікольського собору.

На п'ятому десятку життя захворів, діагноз — рак підшлункової залози. Провели операцію, але захворювання зайшло занадто далеко. Помер в Ленінграді 11 березня 1973 року. Панахида відбулася в Ніколо-Богоявленському морському соборі, що розташований на набережній Крюкова каналу. Поховання відбулося в місті Павловськ, Ленінградська область.

Утаємничений композитор

ред.

Лише після смерті Володимира Федоровича виявилося, що він був ще і композитором. Всі, хто давав описи біографії музиканта, не загострювали уваги на тому, що він з 1952 року вивчав теорію музики та композицію під керівництвом композитора часів СРСР Йоганна Григоровича Адмоні (1906–1979). Але про це мало хто знав, бо ці уроки не вважалися фаховою освітою і в скрутних умовах СРСР не виглядали достатніми для прав на композиторську діяльність.

Відкриття почалися після дослідження текстів і мелодій з грамплатівки «Лютнева музика XVI—XVII ст.» Дослідники творчості Франческо да Мілано, що працював лютністом в Ватикані, не знайшли в інвентарі творів митця жодного твору, схожого на той, що виконував В. Ф. Вавілов. Відомо, що твори Франческо да Мілано внесені в ватиканські протоколи, а перелік його творів був оприлюдненим. Ще більше нез'ясованого було з «Ave Maria» Джуліо Каччіні. Стилістичний аналіз мелодій дала одна музикознавиця, яка зазначила (російською): « … септаккорды по „золотой секвенции“, синкопы в басу, 7-я повышенная ступень в миноре, двойная доминанта… Такого в принципе не могло быть написано 400 лет назад». Незалежно від нього дали свої висновки інші, що підтвердили неможливість створення композицій ні в XVI, ні в XVII столітті.

Ноти лютневих композицій, які виконував В. Ф. Вавілов, відсутні в будь-яких архівах і музичних бібліотеках. Розпити родичів і тих, хто близько знав музиканта, довели, що автором цих творів був сам Володимир Вавілов. Так стало відомо про ще одну грандіозну містифікацію в галузі музики XX століття, коли сучасники і обставини дозволили створити неперевершеній творчій особистості ще одну дивну загадку.

Дискографія (російською)

ред.

Джерела і ресурси інтернету

ред.