Вижниця

Ви́жниця — місто в Україні, у Чернівецькій області, адміністративний центр Вижницької міської громади та Вижницького району.

Вижниця
Герб Вижниці Прапор Вижниці
Зверху донизу: Вид на Вижницю зі сторони села Виженка, Ратуша та пам'ятник Лук'янові Кобилиці, Дмитрівська церква, Садиба єврея-лісопромисловця, Будівля районної лікарні, Михайлівська (Миколаївська) церква.
Основні дані
Країна	Україна
Область	Чернівецька область
Район	Вижницький район
Громада	Вижницька міська громада
Код КОАТУУ:	7320510100
Засноване	1158
Статус міста	з 1904 року
Населення	▼ 3803 (01.01.2022)[1]
Площа	9,1 км²
Поштові індекси	59200
Телефонний код	+380-3730
Координати	48°15′00″ пн. ш. 25°11′30″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря	356 м
Водойма	р. Черемош, Виженка
Назва мешканців	вижничча́нин вижничча́нка вижничча́ни
День міста	остання субота травня
Відстань
Найближча залізнична станція	Вижниця
До обл./респ. центру
- фізична	54 км
- автошляхами	70 км
До Києва
- автошляхами	584 км
Міська влада
Адреса	59200, Чернівецька обл., Вижницький р-н, м. Вижниця, вул. Українська, 34
Вебсторінка	Вижницька міськрада
Міський голова	Чепіль Олексій Георгійович
Вижниця у Вікісховищі Карта Вижниця Вижниця

Місто розташоване на межі Чернівецької та Івано-Франківської областей, на річках Черемоші та Виженці, у межах Вижницької улоговини, за 72 км автошляхами від обласного центру.

Неподалік від міста розташований Вижницький національний природний парк (адміністративна будівля — у селищі Берегомет).

• Черемоський іхтіологічний заказник (частково);
• Два платани (пам'ятка природи);
• Коркове дерево (пам'ятка природи);
• Вижницька мінеральна (пам'ятка природи);
• Вижницький парк.

Коли виникла Вижниця, докладно невідомо. За однією з версій місто вперше згадується в літописах як городок на Черемоші під 1158 роком. За іншими даними, перша згадка про місто на кордоні Молдавського князівства міститься у молдовському літописі за 1501 рік.

У 1514–1574 роках місто перебувало під владою турків, оскільки Молдавія потрапила у васальну залежність від них.

До 1774 року Вижниця входила до складу Молдовського князівства, після цього — Габсбурзької монархії (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 року — Австро-Угорщини).

Вижниця розвивалася як торгове поселення, тісно пов'язане з гірськими і низинними районами Буковини, славилася хорошими ярмарковими традиціями. Статус ярмаркового місця поселення отримало 1767 року.

Наприкінці XVIII століття, з початком розвитку лісової промисловості, Вижниця стає важливим пунктом торгівлі деревиною. Після регулювання русла Черемошу (1790–1812 роки) будівельний ліс і дрова сплавлялися до Чернівців, а звідти по ґрунтовій дорозі через Бояни — на Бессарабію і Поділля. Основна маса міщан займалась торгівлею і ремеслами.

Жорстока експлуатація, свавілля чиновників і дідичів викликали масові виступи і хвилювання серед народних мас. Населення гір піднялось на антифеодальну боротьбу. В 1817—1830 роках поблизу Вижниці діяв загін опришків, очолюваний Мироном Штолюком. В 1848—1849 роках вижницькі селяни брали участь в антифеодальному русі під керівництвом Лук'яна Кобилиці.

1855 року Вижниця стала адміністративним центром Вижницького повіту.

Місто сильно постраждало в часи Першої світової війни. До складу міста включене село Рівня — тепер це західна частина міста, відділена річкою Виженка.

• Загальний вид Вижниці (1898 рік).

• Синагога у Вижниці.

• Учні-талмудисти перед синагогою Вижницького ребе (1910 рік)

• Листівка з видами Вижниці (1900 рік).

З 24 серпня 1991 року Вижниця — у складі незалежної України.

Унаслідок адміністративно-територіальної реформи в Україні з 2020 року місто — адміністративний центр Вижницького району.

З населенням близько 4 тис. осіб (на початок 2016 року), Вижниця, попри свій міський статус, менша за населенням ніж селище Берегомет, місто Вашківці та кілька сіл Вижницького району. Але агломерація Вижниці зі довколишніми селами та селищами може досягати близько 25-30 тисяч населення в цілому.

Кількість та частка населення за рідною мовою, відповідно до Перепису населення України 2001 року:^[5]

• Дмитрівська церква (XIX ст.);
• Миколаївська церква (кін. XIX ст.);
• Петропавлівський костел (XIX ст.);
• Міська синагога (XIX ст.);
• Вокзал станції Вижниця (австрійських часів);
• Вижницька ратуша (будинок міської ради, початок ХХ ст.);
• Будинок Анни Москви-Голоти (Шухевича,13).

• Дмитрівська церква (дер.)

• Петропавлівський костел

• Михайлівська (Миколаївська) церква

• Будинок Анни Москви-Голоти, у якому зупинялися

• Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Леся Українка

• Велика синагога, нині Будинок народної творчості та дозвілля

• Лук'янові Кобилиці;
• Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку (на будівлі кінотеатру ім. Т. Г. Шевченка);
• Тарасу Шевченку;
• Темістоклю Вірсті;
• Валерію Васькову;
• Барельєф Манолію Попадюку;
• Меморіальна дошка Івану Франку, Лесі Українці та Ользі Кобилянській;
• Назарію Яремчуку.

• Меморіальна дошка Івану Франку, Лесі Українці та Ользі Кобилянській;

• Меморіальна дошка Іванові Миколайчуку

• Пам'ятник Лук'яну Кобилиці

• Ратуша, пам'ятник Лук'янові Кобилиці

• Вижницька гімназія
• Вижницький фаховий коледж мистецтв та дизайну імені В. Ю. Шкрібляка (раніш — Вижницьке училище прикладного мистецтва, потім — Вижницький коледж прикладного мистецтва)^[6]
• Вижницька загальноосвітня школа І-ІІІ ст. імені Юрія Федьковича
• Вижницька спеціалізована школа імені Н. Яремчука

• Вижницька спеціалізована школа імені Н. Яремчука

• музей-садиба Назарія Яремчука при місцевій школі-інтернаті (вул. Шухевича);
• музей коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка (вул Українська, 76).
• музей-садиба Назарія Яремчука «Смерекова хата» (вул. Н. Яремчука, 45)

• Клавдія Бобикевич-Сора — українська письменниця, громадсько-культурна діячка;
• Йосиф Бург — єврейський письменник, громадський діяч. Заслужений працівник культури України;
• Мирослав Гайдук — український віськовик, військовий референт Буковинського окружного проводу ОУН, один з організаторів Буковинського куреня УПА;
• Вікторія Дутка-Жаворонкова — українська мистецтвознавиця;
• Мирослава Єжеленко — українська естрадна співачка часів СРСР, співала дуетом з Назарієм Яремчуком;
• Отто Премінґер (1905—1986) — видатний американський кінорежисер та продюсер;
• Герард Цьолек — польський архітектор;
• Теодор Тарнавський — доктор теології, ректор Чернівецького університету у 1892—1893 навчальному році, громадський діяч;
• Оксана Радул — українська естрадна співачка, солістка Естрадного оркестру ДСНС України;
• Олександр Лучик — український футболіст, півзахисник клубу «Альянс».

• Едуард Жуковський — український графік, заслужений працівник культури України, навчався, працював викладачем, директором Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка;
• Василь Зінкевич — народний артист України^[7];
• Іван Остафійчук — народний художник України, лауреат Шевченківської премії^[7];
• Валерій Жаворонков — український художник-педагог. Член Національної спілки художників України від 1971 року. Заслужений працівник культури України (2006), навчався, працював викладачем, директором Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка, був депутатом міської ради чотирьох скликань;
• Валерій Васьков — український танцюрист, хореограф і художник, керівник народного самодіяльного ансамблю «Смеричина» в м. Вижниця Чернівецької області;
• Темістокль Вірста — український живописець, скульптор, архітектор;
• Яків Очеретько — український живописець. Член Національної спілки художників України;
• Михайло Поляк — український педагог, історик-краєзнавець, публіцист, член НСЖУ (1992), видавець, громадсько-політичний діяч;
• Оксана Гальчук — доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри світової літератури Київського університету імені Бориса Грінченка;
• Володимир Ворончак — український майстер художнього різьблення по дереву, педагог, громадський діяч;
• Іван Баричев — український педагог-художник, працював у Вижницькому училищі прикладного мистецтва.

• Діячі української культури: Юрій Федькович, Корнелій Устиянович, Леся Українка, Іван Франко, Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич.
• Тут почали творче життя народні артисти України Левко Дутковський (засновник ансамблю «Смерічка»), солісти «Смерічки» Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, заслужений діяч мистецтв України, художник-модельєр Алла Дутковська.

• Мечислав Рей^[8]

•   Мілішівці, Румунія.^[9]

• Герб та прапор Вижницького району розробив Жаворонков Валерій Павлович — художник-педагог, Заслужений працівник культури України, Член Національної спілки художників України.

• Будинок дитячої та юнацької творчості

• Будинок, у якому жив Федькович Ю. А., вул. Загула, 7

• Центр міста, аптека

• Будинок крайової школи різьбарства. токарства та металевої орнаментики

• Меморіальний музей Назарія Яремчука

• Пам'ятник Писанці на головній площі Вижниці

• Старе єврейське кладовище

• Міст між Чернівецькою та Івано-Франківською областями з Вижниці до Кутів

• Міст через ріку Черемош

• Костел Петра і Павла

• Дитячий майданчик у парку ім. Федьковича

• Вижниця // Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К. : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — Т. 1 : А — Ж. — 416 с. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-005-0. — С. 171.
• Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область. — Київ: Головна редакція Української Радянської енциклопедії АН УРСР, 1969. — С. 19, 22, 27, 29, 92, 98-110, 121, 122, 125, 132, 158, 164, 167, 170, 174, 175, 177, 390, 461, 467, 473, 481, 490, 499—501.
• Колодій В. Д. Вижниця: Путівник. — Ужгород, 1982.
• Савченко І. В. Вижниця [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 506. — ISBN 966-00-0734-5.
• Чепіль О. Г. Вижниця [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — С. 393. — ISBN 966-02-3354-X.
• Wyżnica… miasto powiatowe // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 165. (пол.)
• Riwna 1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 644. (пол.)
• Ковтун В. В., Степаненко А. В. Города Украины: Экономико-статистический справочник. — К. : Вища школа, 1990. — С. 262. (рос.)

• Вижниця [Архівовано 19 лютого 2011 у Wayback Machine.]
• Вижниця (фото) [Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine.]