Ґінкго дволопатеве
Учасники проектів Вікімедіа
Article ImagesҐінкго дволопатеве
реліктовий вид, єдиний існуючий дотепер з класу Ginkgoopsida
(Перенаправлено з Гінкго дволопатеве)
Ґі́нко дволопате́ве (Ginkgo biloba)[3] — реліктова рослина, єдиний сучасний вид роду ґінко, що є єдиним представником родини ґінкгові, яка, у свою чергу, є єдиною в класі Ginkgoopsida. Викопних видів у родині відомо близько 18[4]. У популярній літературі рослина відома також під назвами ґі́нко, гі́нкго дволопате́ве, ґі́нкго дволататолистий, абрико́с срі́́бний[3].
Ґінко дволопатеве | |
---|---|
Біологічна класифікація | |
Царство: | Рослини (Plantae) |
Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
Клада: | Голонасінні (Gymnosperms) |
Відділ: | Ginkgophyta |
Клас: | Ginkgoopsida |
Порядок: | Ґінкоподібні (Ginkgoales) |
Родина: | Ґінкові (Ginkgoaceae) |
Рід: | Ґінкго (Ginkgo) |
Вид: | Ґінко дволопатеве (G. biloba) |
Біноміальна назва | |
Ginkgo biloba L., 1771 |
За своїми морфологічними ознаками цей вид дерев — один з найархаїчніших серед тих, що збереглися до наших днів. Виникло від первісних голонасінних дерев приблизно 300 млн років тому. Ґінко — єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями й хвойними, якщо проаналізувати й порівняти певні ознаки будови репродуктивних органів. Кілька молекулярних досліджень указують на те, що найближчими родичами ґінко серед сучасних рослин є саговникоподібні, хоча станом на 2016 рік це питання залишається дискусійним[5]. Найдавніші зі знайдених викопних решток належать до пермського періоду палеозойської ери (приблизно 286—245 млн років тому). Тоді існували принаймні два види ґінко. У середньому юрському періоді (187—163 млн років тому) було 5—6 видів, а найбільше поширення вони мали в крейдовому періоді мезозойської ери (144—66,4 млн років тому): тоді існувало не менш ніж 11 видів гінкго, що росли в Азії, Європі, Північній Америці й навіть у Ґренландії. Процвітанню ґінко сприяли тодішні гігантські рептилії й динозаври, що сприяли поширенню насіння цих рослин.[4]
До четвертинного періоду (1,6 млн років тому) з усіх видів залишився тільки один. Приблизно 7 млн років тому гінкго зникло в Північній Америці, дещо пізніше — 2,5 млн років тому — в Європі.
У природі ґінко збереглося лише в Китаї. Одним з останніх острівців дикорослих ґінко вважають природний парк Тяньмушань у провінції Чжецзян на західних схилах гори Тяньму (30°20′00″ пн. ш. 119°25′00″ сх. д. / 30.33333° пн. ш. 119.41667° сх. д.); 1506 м над рівнем моря, середньорічна кількість опадів 1767 мм, середня температура січня −3,2 °C, середня температура липня 20,5 °C. Також є відомості про острівці в провінціях Гуансі, Гуйчжоу, Сичуань[6]. Завдяки людині рослина поширена в багатьох інших країнах як декоративний вид. В Україні ґінко вперше з'явилося 1818 року у Нікітському ботанічному саду в Ялті. Це дерево росте там досі. Крім того, ґінко можна побачити в містечку Гоща Рівненської області[7], у містах Ужгород і Мукачево Закарпатської області, в Краснокутському дендрологічному парку[8], у містечку Коломия Івано-Франківської області та в містах Донецьку, Львові, Сквирі Київської області, у місті Корсунь-Шевченківський (жіночий екземпляр), у с. Михайлівка Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл., місті Кам'янець-Подільський, зокрема в Кам'янець-Подільському ботанічному саду, у Дрогобичі Львівської області, в Одесі, а також у Києві. Відступаючи з Києва у 1943 р., німці, серед інших трофеїв, вивезли з ботанічного саду жіночий екземпляр ґінко дволопатевого, що на десятиліття загальмувало розмноження в Києві цих реліктових дерев.[9]. У Харкові існує ботанічна пам'ятка природи з цими деревами, подібні зареєстровані і в інших містах.
Ґінко дволопатеве, незважаючи на масове поширення, все ще вважається пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги МСОП як вид, що перебуває під загрозою вимирання.
-
Ґінко, м. Одеса, сквер ім. І. І. Мечникова -
Ґінко дволопатеве, м. Кам'янець-Подільський, вул. Шевченка, 55а -
Ґінко дволопатеве, Гощанський парк -
Київ. Ботсад ім Гришка, кінець жовтня
Історія розповсюдження
Ґінко вважалося вимерлим до 1691 р., доки його не виявили в Японії. Релікт знайшов у місті Нагасакі лікар нідерландського посольства Кемпфер. Виявилося, що в Китаї з давніх часів ґінко вирощували біля храмів як декоративну і лікарську рослину. Пізніше з Китаю насіння дерева потрапило в Японію та Корею. Кемпферу ґінко зобов'язане своєю назвою. «Ґін» у перекладі з японської — «срібло». Плід ґінко чимось нагадує абрикосу, тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «срібним абрикосом» — «ґінко», запозичивши слово з жаргону японських торговців насінням дерева. Пізніше Карл Лінней заніс цю назву в наукову класифікацію. Кемпфер привіз насіння рослини в Голландію, і в ботанічному саду міста Утрехта з них виросло перше в Європі дерево ґінко. Від 1754 р. ґінко культивують в Королівських ботанічних садах у К'ю у Великій Британії. Перше насіння було доставлене туди з Японії. Саме з цього саду ведуть своє походження практично всі європейські дерева гінкго. Від 1784 р. дерева гінкго ростуть у ботанічному саду Вільгельма Гамільтона поблизу Філадельфії в США.[4]
Рослина роздільностатева. Дерево має конусоподібний брунатно-сірий стовбур, довгі вигнуті гілки. Стовбур ґінко в основному складається з деревини і нагадує за будовою стовбури сучасних хвойних, але, на відміну від них, не має смоляних ходів у деревині і не утворює смоли. Ґінко має дуже просту судинну систему: головна судина ділиться на дві. Така будова судин характерна лише для ґінко. Листки світло-зелені, у молодому віці восьмилопатеві, згодом, після зростання лопатей, дволопатеві, з оригінальним жилкуванням: жилки віялом розходяться від черешка. Розмножується насінням і вегетативно за допомогою живцювання. Найкраще проводити живцювання навесні до розпускання листя в утеплених парниках.
1986 року ботанік Хіразе дослідив процес запилення ґінко. Чоловічі дерева «цвітуть» у середині травня, їхній пилок потрапляє на насінний зачаток жіночих рослин і проростає в пилкову трубку з двома сперматозоїдами. Однак запліднення насіння бруньки одним зі сперматозоїдів проходить лише пізно восени і вже в насіннєплоді, який упав на землю. Це єдине у світі дерево, яке запліднюється після падіння плодів. Також ґінко — перша голонасінна рослина, в якої були виявлені рухливі сперматозоїди. При заплідненні в яйцеклітину проникає тільки головка спермія. Унаслідок злиття ядер сперматозоїда і яйцеклітини утворюється диплоїдний набір хромосом (n = 24). Після цього розвивається жовте, схоже на сливу насіння довжиною близько 2,5 см. Зовні плід оточений товстою соковитою м'ясистою оболонкою. Неприємний аромат оболонки плодів пояснюється присутністю великої кількості масляної кислоти. Плід — кістянка.
Опалі плоди швидко згнивають, сповнюючи повітря їдким запахом. Через це жіночі рослини не використовують для культурних насаджень. А втім, у Кореї, Японії та Китаї жіночі дерева навпаки вважаються кращими, бо вони дають їстівні плоди.[9]
Рослина досягає зрілості й починає плодоносити у 25 — 30 років, і до того часу важко визначити її стать. Через це в Китаї ґінко називають «King Sun Shu» — «дід і онук», оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.
Ґінко примітне незвичайною стійкістю до патогенів і рослиноїдних тварин, яку забезпечують різноманітні хімічні сполуки[5].
Геном ґінко має значний обсяг з великою кількістю повторів. Зокрема, там аномально багато копій генів, що беруть участь у хімічному захисті рослини від стресових станів, патогенів і шкідників. За оцінками дослідників, геном ґінко має розмір 10,61 млрд пар основ (приблизно в 3,3 рази більший за людський), і при цьому він на 76,6 % складається з повторюваних елементів, переважно довгих кінцевих повторів. Виявлено сліди повногеномного подвоєння, що сталося 70–150 млн років тому, вже після виокремлення еволюційної лінії предків ґінко[5][10].
Ґінкго дуже перспективне для озеленення південних міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до ґрунтів, стійке проти грибкових і вірусних захворювань, майже не пошкоджується комахами, довговічне. Окремі особини живуть 2000 років, досягаючи за цей час 40 м заввишки при товщині стовбура до 1 м.
2009 року влада Києва, за словами радника мера І. Добруцького, планувала замінити ґінко дволопатевим усі гіркокаштани в місті[11]. Однак Хрещатик засадили іншими деревами — гіркокаштанами різних видів.
У Японії і Китаї насіння ґінкго вважають делікатесом і розводять ґінкго як плодове дерево.
Насіння ґінко під назвою «срібний мигдаль» чи «білі горішки» можна купити в магазинах Китаю і Японії. Смак насінин солодкуватий — щось середнє між печеною картоплею й каштаном. Їдять його підсмаженим, висушеним або печеним, використовують як приправу до страв з овочів, рису, грибів. Насіння ґінко містить тільки 3 % жирів, багато білку, крохмалю й нікотинової кислоти. Воно вивозиться з Китаю в інші східні країни, де продається в спеціалізованих супермаркетах, магазинах і «зелених крамницях». Плоди ґінко використовують у східній медицині.
Деревина ґінкго м'яка, піддатлива, легко обробляється. Її використовують для створення дерев'яних скульптур і предметів для чайної церемонії. З деревини виготовляють також папір. Деревина ґінко стійка до вогню. Під час пожежі 1923 р. вТокіо дерево ґінко вижило, тоді як інші дерева були знищені вогнем.
Ґінко використовують також для вирощування у формі «бонсай».
Медичне застосування
Перші згадування про лікувальні властивості листя ґінко зустрічаються в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н. е.
Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання.
Сьогодні медикаменти, розроблені на основі листя ґінко, входять у склад багатьох засобів сучасної медицини.
Препарати з ґінко відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючи недостатність атеросклеротичного й вікового походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігають тромбозу мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.
Найбільші у світі плантації ґінко розташовані в Південній Каліфорнії. Щороку понад 1,1 тис. т сухого листя експортують у Європу. Невеликі плантації ґінко є також у Франції. Переробляють листя і виготовляють екстракт у Німеччині, Швеції, Ірландії та Франції.[9]
Міжнародно-правовий статус ентеогенів
Стаття 32 Конвенції про психотропні речовини дозволяє державам звільняти від заборони певні традиційні способи вживання речовин:
Держава, на території якої ростуть дикі рослини, що містять психотропні речовини з числа тих, що містяться в Додатку I, і які традиційно використовуються певними невеликими, чітко визначеними групами в магічних чи релігійних обрядах, може під час підписання, ратифікації чи приєднання, робити застереження щодо цих рослин стосовно положень статті 7, за винятком положень, що стосуються міжнародної торгівлі. |
Однак це звільнення застосовується лише в тому випадку, коли рослину буде явно додано до Списків психотропної конвенції. Нині Конвенція застосовується лише до хімічних речовин. Однак у Коментарі до Конвенції про психотропні речовини зазначається, що рослини, які містять її, не підлягають міжнародному регулюванню[12]:
Вирощування рослин, з яких отримують психотропні речовини, не регулюється Віденською конвенцією .... Ні корона (плід, брунька з мескалем) кактуса пейот, ні коріння рослини Mimosa hostilis[en], ані псилоцибінові гриби не включено до Списку 1, а лише відповідні речовини, мескалін, ДМТ та псилоцин.
Нині жодні рослини (природні матеріали), що містять ДМТ, не регулюються Конвенцією 1971 року про психотропні речовини. Отже, препарати (наприклад, відвари), виготовлені з цих рослин, включно з аяваскою, не перебувають під міжнародним контролем і, отже, не підпадають під дію жодної статті Конвенції 1971 року. - Міжнародна рада з контролю за наркотиками (МКНБ), ООН
Ґінко дволопатеве є деревом-символом японської столиці Токіо[14].
У Китаї дерева ґінко, старші за 100 років, заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати ґінко з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.[9]
У Німеччині, крім інших, ґінко має назву «дерево Ґете». Ця назва зобов'язана своїм походженням віршу Йоганна Вольфганга фон Ґете «Ginkgo biloba». Його написано в 1815 р. (опубліковано в 1819 р. у так званій «книзі Зулейки») і присвячено коханій поета — Маріанні фон Віллемер (Зулейці). У вірші листок гінкго є поетичним образом уявлення автора про те, що двоє можуть становити єдине ціле.[9]
- ↑ Mustoe, G.E. (2002). Eocene Ginkgo leaf fossils from the Pacific Northwest. Canadian Journal of Botany. 80 (10): 1078—1087. doi:10.1139/b02-097. ISSN 0008-4026.
- ↑ Ginkgo biloba: інформація на сайті МСОП (англ.) Listed as Endangered (EN B1+2c v2.3); accessed 21.12.2016
- ↑ а б Ginkgo biloba // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в [С. В. Мельникова. «Динозавр на подоконнике» // Журнал «Биология», № 42 (714), 8-15.11.2003 (рос.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 травня 2013. С. В. Мельникова. «Динозавр на подоконнике» // Журнал «Биология», № 42 (714), 8-15.11.2003 (рос.)]
- ↑ а б в Rui Guan, Yunpeng Zhao, He Zhang та ін. (2016). Draft genome of the living fossil Ginkgo biloba. GigaScience. doi:10.1186/s13742-016-0154-1.
{{cite journal}}
: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання) - ↑ Ginkgo Biloba, ed. by Teris A. van Beek (Amsterdam: Harwood Academic, 2000), p. 9.
- ↑ «Там, де пригощають» // Журнал «Український тиждень» 24–30 травня 2013 № 20, стор. 49
- ↑ [Краснокутський дендрологічний парк на сайті «Discover Ukraine» (рос.). Архів оригіналу за 22 березня 2014. Процитовано 30 травня 2013. Краснокутський дендрологічний парк на сайті «Discover Ukraine» (рос.)]
- ↑ а б в г д Ровесник динозаврів у КПІ. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 30 травня 2013.
- ↑ Генетики расшифровали ДНК растения, способного пережить атомный взрыв. ria.ru. 21.11.2016. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 21 грудня 2016.
- ↑ Замість каштанів у Києві посадять гінкго-білоба? [Архівовано 22 березня 2014 у Wayback Machine.] // Українська правда. Київ. 21.09.2009
- ↑ DMT – UN report, MAPS, 31 березня 2001, архів оригіналу за 21 січня 2012, процитовано 14 січня 2012
- ↑ The Internationalization of Ayahuasca, page 327
- ↑ Офіційна сторінка метрополії Токіо. Символи Токіо. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 16 листопада 2011.
- Гінкго дволопатеве // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 103. — ISBN 5-88500-055-7.
- Гінкго дволопатеве // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- ТОВ "Видавничий центр «Логос Україна». Анатолій Терещук «Гінкго-цілитель. Українські народні звичаї» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Гінкго [Архівовано 6 травня 2013 у Wayback Machine.] в базі даних The Gymnosperm Database
- Інформація від Каліфорнійського музею палеонтології [Архівовано 10 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Хімічні речовини гінкго [Архівовано 19 листопада 2008 у Wayback Machine.]
- Музей гінкго
- Зростання гінкго з насінини
- Медичне застосування [Архівовано 19 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
- Зображення
- Медичне застосування як антидеприсант
- Інформація і великоформатні зображення [Архівовано 19 січня 2013 у Wayback Machine.]
- Гінкго дволопатеве [Архівовано 24 жовтня 2015 у Wayback Machine.] Полтавського ботанічного саду
- Гінкго дволопатеве [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Фармацевтична енциклопедія
-
Плоди і листя гінкго
-
Листя гінкго
-
Спорангії
-
Сім'язачатки
-
Дозрівання насіння
-
Плід у розрізі
-
Насіння