Мацієвський Ігор Ярославович


Учасники проектів Вікімедіа

Article Images

Мацієвський Ігор Ярославович

український майстер художнього скла

Ігор Ярославович Мацієвський ( 28 березня 1963, Львів) — український майстер художнього скла. Лауреат Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти (2013). Член Львівської обласної організації НСХУ від 1998 року. Син Ярослава Мацієвського.

Мацієвський Ігор Ярославович
Народження28 березня 1963 (61 рік)
Львів, Українська РСР, СРСР
Національністьукраїнець
Країна СРСР
 Україна
Жанрдекоративна склопластика
НавчанняЛьвівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1985)
Напрямокдекоративно-ужиткове мистецтво
Роки творчостіз 1987 року
ВпливЯ. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк
ВчительГалицький Богдан Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мацієвський.

Народився 28 березня 1963 року у Львові в родині Ярослава Мацієвського[1].

1985 року закінчив відділення художнього скла Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва[2]. Викладачі за фахом — Я. Мацієвський, Б. Галицький, С. Мартинюк[3].

Від 1985 року працював у Львові: спочатку гравірувальником на Львівському виробничому об'єднанні «Райдуга»[1], у 1987—2006 роках — майстром-склодувом на Львівській експериментальній кераміко-скульптурній фабриці[4][2].

У 2010 році обраний головою секції художнього скла Львівської обласної організації НСХУ[1]. Також член Всеукраїнського виставкому декоративно-прикладного мистецтва.

Від 1983 року учасник обласних, всеукраїнських, міжнародних мистецьких виставок і симпозіумів[2]. Персональні виставки проходили у Львові (1999), Києві (2000), Ольштині (Польща, 2008)[1].

Створює скульптури, пластику, анімалістику, декоративно-ужитковий посуд[2]. Для творчості Ігоря Мацієвського характерна емоційно трактована фігуративна склопластика, що втілює вічну тему краси жіночого тіла. В архаїчних торсах Праматері сконцентровано життєдайну силу; гранично узагальнені динам. скульптурні композиції подано в стрімкому русі. Автор використовує гутну техніку із застосуванням гальванопластики, серед них[1]:

  • 1987 — «Крізь темряву віків»;
  • 1989 — «Відлига»;
  • 1995 — «Порив»;
  • 1996 — «Леді»[5];
  • 1998 — «Спрагле тіло», «Палкі серця»[5];
  • 1999 — «Мрійник», «Спокуса», «Мати»[5];
  • 2001 — «Наречена»;
  • 2002 — «Танок»;
  • 2004 — «Бик»;
  • 2008 — «Спрага»;
  • 2009 — «Капелюшок», «Жіночність»;
  • 2010 — «Вічний кумир»;
  • 2011 — «+ весна»;
  • 2012 — «Весняна рапсодія»;
  • 2013 — «На камені ноги мию», «Львівська панянка», «Світанок»;
  • 2014 — «Міс чарівність»;
  • 2015 — «Всесвіт»;
  • 2016 — «Шалена юність»;
  • 2019 — «Непереможна воля до перемоги».

Деякі роботи зберігаються у приватних та музейних колекціях в Україні, зокрема, у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві та Національному музеї у Львові[1], та за кордоном, зокрема у США, Канаді, Німеччині, Австралії, Польщі, Росії, Аргентині, Іспанії[2].

Діяльність мистця відзначена дипломами, почесними грамотами, подяками[2], зокрема, у 2013 році став лауреатом Львівської обласної мистецької премії імені Зеновія Флінти[1].

  1. ↑ а б в г д е ж З. А. Чегусова. Мацієвський Ігор Ярославович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2018. — Т. 19 : Малиш — Медицина. — 687 с. — ISBN 978-966-02-8345-9.
  2. ↑ а б в г д е Персональний сайт Ігоря Мацієвськиого. matsiyevskyy.lviv.ua. Архів оригіналу за 8 грудня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  3. ↑ Мацієвський Ігор Ярославович. art.lviv-online.com. АртЛьвівОнлайн. Архів оригіналу за 6 грудня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  4. ↑ Художнє скло ЛКСФ. lksf.online. Архів оригіналу за 16 серпня 2022. Процитовано 20 лютого 2023.
  5. ↑ а б в Львівське гутне скло, 2006.