Могилянський Михайло Михайлович


Учасники проектів Вікімедіа

Article Images

Могилянський Михайло Михайлович

український літературний критик і публіцист, літературознавець

Михайло Могилянський

Михайло Могилянський

Народився22 листопада (4 грудня) 1873
Російська імперія Чернігів, Російська імперія
Помер22 березня 1942 (68 років)
СРСР СРСР
Країна Російська імперія
 СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьпубліцист, літературознавець, науковець
Сфера роботилітературна критика, літературознавство[1] і публіцистика[1]
Мова творівукраїнська
Брати, сестриМогилянський Микола Михайлович
ДітиТась Дмитро
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Могилянський.

Михайло Михайлович Могилянський (*22 листопада (4 грудня) 1873, Чернігів — 22 березня 1942) — український письменник, літературний критик і публіцист, літературознавець, науковий співробітник ВУАН і керівник Комісії для складання біографічного словника.

Народився у Чернігові в дворянській родині Русобтовських-Могилянських.

По смерті батька (24.08.1894, Чернігів) родина переїхала до Петербурга.

Мав Михайло Могилянський двох братів. Старший брат — Микола, відомий український та російський антрополог, етнограф, музеєзнавець, а молодший — Петро, відомий у Петербурзі адвокат. Також М. М. Могилянський мав сестру.

Михайло Михайлович закінчив класичну гімназію у Чернігові (1892)[2].

За спогадами Ю. Виноградського, М. Могилянський брав участь у створенні нелегальної бібліотеки гімназистів і семінаристів. Частина книг із українського відділу бібліотеки зберігалися в будинку Могилянських. На його ім'я також була передплачена газета «Народ», що видавалася в Галичині за участю М. Драгоманова. Це були дуже ризиковані кроки з боку гімназиста. У бібліотеці був також часопис «Зоря» за участю І. Франка та М. Павлика.

З 1892 М. М. Могилянський студент юридичного факультету Санкт-Петербурзького Імператорського університету. Брав участь у роботі марксистських гуртків. Був заарештований у травні 1899, кілька місяців утримувався у відомій в'язниці «Хрести», де познайомився з Іваном Каляєвим — революціонером-терористом, виконавцем замаху на московського генерал-губернатора Великого князя Сергія Олександровича. Ви- сланий під 3-х-річний гласний нагляд поліції у Чернігів.

Для отримання свідоцтва про завершення університету, у березні 1900, за допомогою матері, отримав дозвіл від Міністерства народної освіти та Департаменту поліції прибути до Петербурга для складання іспиту з богослов'я. По дорозі завітав до Пскова, де завдяки своєму приятелю М. М. Лохову—Ольхіну познайомився з В. І. Ульяновим (Леніним). За дорученням останнього, повертаючись до Чернігова, заїхав до Полтави, де зустрівся з В. П. Ногіним та Ю. О. Мартовим (Цедербаумом) та передав йому листа. Це мало наслідком новий арешт[3].

Навесні 1903 М. Могилянський склав у Новоросійському університеті решту державних іспитів.

Як адвокат брав участь у великих «аграрних» процесах у Києві, Вінниці, Глухові, Чернігові, у політичних процесах у Чернігові, Києві, Петербурзі. Був захисником у «погромних» процесах у Кишиневі.

У 1904—1917 рр. він був гласним Городнянського повітового земського зібрання. У 1913 земськими зборами обраний на посаду мирового судді у Городні.

 
Зустріч харківських і київських митців. Київ, 1923 р. З ліва на право, перший ряд: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду стоять: Дмитро Загул, Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко

У 1918—1920 займав у Чернігові посади секретаря кооперативного відділу раднаргоспу, голови літературного комітету відділу народної освіти та голови Чернігівського українського видавництва «Сіверянська думка». Брав участь у роботі Чернігівської губернської вченої архівної комісії. На все життя він зберіг дружні стосунки з чернігівцями — М. М. Коцюбинським, І. Л. Шрагом, А. В. Верзиловим, родинами Василенків, Дорошенків.

Після 1920 М. Могилянський уже не повертався до адвокатської діяльності.

У 1925 виступав в Іст. філ. відділі з доповідями про Драгоманова, Куліша й Шевченка, Коцюбинського, був активним рецензентом Нових видань у журналах «Життя і Революція» і «Червоний Шлях», автором надрукованих цього ж року в «Життя і Революція» статей «До проблеми розуміння художнього твору» і голосу в дискусії про метод в літературознавстві «Література як соціальний факт і як соціальний фактор», автором розвідки «Процес творчості в М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, 1926) та ін. Брав участь у літературній дискусії 1925 — 1928 рр.

Як літературознавець виступав теж під псевдонімом Петро П. Чубський і надрукував статті «Куліш і Шевченко» (у зб. «Пантелеймон Куліш», ВУАН, К,1927), «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства»(ЗІФВ, XIII—XIV, 1927); «До питання про джерела ІІ частини „Fata morgana“ М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, XVIII, 1928), «Кохання в житті Шевченка та Куліша» (3ІФВ, XXI—XXII, 1929) й ін.

1933 року комісію для складання Біографічного словника українських діячів було ліквідовано, звільнено її очільника. Не маючи змоги жити в Києві, він поїхав до старшої доньки Лідії, яка перебувала на засланні. Незважаючи на вік, тяжку хворобу, глибоку моральну травму, викликаною втратою Лідії і Дмитра, він продовжував писати мемуари, пробував себе в поезії, вивчав англійську мову. Перед війною М. М. Могилянський переїхав до молодшої доньки Ірини в Дніпропетровськ. Її, єдину з усіх дітей, не зачепила хвиля репресій. Незважаючи на важкі часи, він продовжував працювати. У Дніпропетровську Михайло Михайлович написав два романи російською мовою «Всюду страсти роковые» і «Гильда». Однак, видати ці твори також не вдалося. Лишався у рукопису і головний твір життя — роман «Честь». З початком війни письменник з Іриною був евакуйований до Краснодарського краю. Помер 22 березня 1942 р. в селищі Велика Мурта. Могила не збереглася. Вперше, роман «Честь» з'явився на сторінках журналу «Вітчизна» лише у 1990 році.

  • Батько — Могилянський Михайло Якович, закінчив юридичний факультет Університету Св. Володимира у Києві і займався юридичною практикою. Обіймав посаду товариша голови карної палати Чернігівського окружного суду.
  • Мати — Могилянська Марія Миколаївна (до шлюбу Максимович), освічена, культурна жінка. Закінчила Левашовський пансіон у Києві та,— з відзнакою, — класи Фундуклеївської гімназії. Померла М. М. Могилянська 14 липня 1918 р.
  • Донька — Лідія Михаїлівна Могилянська (1899—1937).
  • Син — Дмитро Михайлович Могилянський (1901—1938).
  • Донька — Олена Михаїлівна Могилянська (1905—1998). Народилася 29 липня (за ст. ст.) 1905 року в м. Чернігів. Навчалась у жіночій гімназії на Валу, пізніше перетвореній на трудову школу № 2, яку закінчила в 1922 році. З дитинства мріяла стати танцюристкою, була закохана в балет. На жаль, мрія не здійснилася, хоча дівчина деякий час і вчилась у хореографічній студії в Петрограді. З 1926 року працювала в Москві. Після закінчення журналістських курсів — літературна співробітниця РОСТА. У 1930-ті працює в редакції «Советской торговли». Заарештована 16 жовтня 1938 року. Майже два роки перебувала у московських в'язницях — Таганській і Бутирській. А потім отримала вирок «Особого совещания» — 5 років заслання до Красноярського краю, як СНЕ — соціально-небезпечний елемент. Реабілітована в 1955 році. Повернулась до Москви. Але на роботу влаштуватися було практично неможливо. Звернулась з листом до М. С. Хрущова, і, нарешті, їй запропонували посаду в редакції газети «Пионерская правда». В «Пионерке» кілька років разом із заввідділу вела дитячий клуб «Зеркало». 1964 року в «Детгизе» вийшла книга «Для чего люди живут», створена О. Могилянською у співавторстві з колегами на основі дитячих листів, і одночасно у Красноярському книжковому видавництві накладом 100 000 примірників надрукований збірник О. М. Могилянської «Сказки Анюты-глазки», де вміщено 16 казок для дітей. Друкувала оповідання та інші матеріали в журналах «Работница», «Мурзилка», «Юный натуралист», «Нева». До 1996 року мешкала у Москві, вела листування з фахівцями, які займаються дослідженням творчої спадщини Могилянських, цікавилася новинами культурного і політичного життя України. Останні роки провела у Дніпропетровську, де і померла 1998 року. Урна з її прахом похована в Москві на Новодівочому кладовищі поряд із чоловіком.
  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ Автобіографії, 2015, с. 282.
  3. ↑ Ляшко С. М. Керівничий Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М. М. Могилянський: досвід просопографічного дослідження. — В кн: Українська біографістика: Зб. наукових праць, 2010, № 6.— С. 141.

Тексти статей Могилянського

ред.

  • Голобородько Я. Михайло Коцюбинський: потаємні психологічні файли // «Дзеркало тижня. Україна», № 28, 9 серпня 2013 (згадується М. Могилянський).
  • Демченко Т. «Запишіть мене до чернигівської Просвіти»: М. Могилянський та І. Шраг // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 22-31.
  • Демченко Т. П., Іваницька С. Г. Листи Михайла Могилянського до Іллі Шрага: фрагмент епістолярного діалогу (1908—1916 роки) // Сіверянський літопис: всеукраїнський науковий журнал. — Чернігів, 2014. — № 4. — С. 71-88.
  • Дзюба І. М. Нагнітання мороку: Від чорносотенців початку ХХ століття до українофобів початку століття ХХІ. — К., 2011. — С. 260—262.
  • Журавльова Т. Рід Могилянських // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С.10–15.
  • Зелік О. А. Ідеї європеїзму в публіцистиці Михайла Могилянського // Філологічні трактати. — 2012. — Т. 4. — № 3. — С. 129—135.
  • Іваницька С. Праця «Первая Государственная Дума» як пам'ятка політичної публіцистики // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 42–45.
  • Іваницька С., Демченко Т., Ляшко С. Михайло Могилянський: Бібліографічний покажчик // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 60–63.
  • Іваницька С., Демченко Т. Михайло Могилянський: життєвий та творчий шлях // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 2–9.
  • Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський як співтворець шевченківського комемораційного канону // Пам'ятки України: історія і культура. — 2014. — № 1. С. 18-23.
  • Іваницька С., Ляшко С. Михайло Могилянський, Володимир Ленін та право націй на самовизначення (коментар до незавершеної дискусії) // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 46–49.
  • Кривенко С. Жанрова своєрідність роману «Честь» Михайла Могилянського // Літературний Чернігів. — 2012. — № 1(57). — С. 107—117.
  • Кривенко С. М. Творчість Михайла Могилянського у літературному контексті доби: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01 / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2002.
  • Курас Г., Демченко Т. «Хотілося бути в Чернігові»: Чернігівщина в житті та творчості М. Могилянського // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 96–104.
  • Листи Михайла Могилянського до Іллі Шрага [1917 р.] / упоряд. та комент. Т. Демченко, С. Іваницької // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 27–31.
  • Листи Михайла та Марії Могилянських до Іллі Шрага (1907—1917 рр.): Наукове видання / Упорядкування, передмова, примітки Т. П. Демченко, С. Г. Іваницької. — Чернігів: Просвіта, 2014. — 144 с.
  • Ляшко С. Автобіографічні матеріали Михайла Могилянського (з фондів Інституту Рукопису НБУВ) // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 16–21.
  • Ляшко С. М. Керівничий Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України М. М. Могилянський: досвід просопографічного дослідження. — В кн: Українська біографістика: Зб. наукових праць, 2010, № 6.— С. 136—179.
  • Ляшко С. М. М. Могилянський — «останній лицар» Постійної комісії для складання біографічного словника діячів України (1923—1933) // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С. 34–41.
  • Ляшко С. М., Іваницька С. Г. Шевченківські роковини в житті та творчості Михайла Могилянського в контексті теорії колективної пам'яті // Українська біографістика: зб. наук. праць / Редкол.: Т. І. Ківшар та ін. — 2014. — Вип. 11. — С. 9-37.
  • Місця пам'яті М. Могилянського // Пам'ятки України: історія і культура. — К., 2013. — № 9. — С.58-59.
  • Могилянський М. Щоденник. 1934, листопад — 1937, жовтень / Публ. О. Сергєєва; передм. М. Слабошпицького // Хроніка 2000. — К., 2007. — Вип. 59.
  • Полонська-Василенко Н. Михайло Михайлович Могилянський // Полонська-Василенко Н. Спогади / Упоряд. В. Шевчука. — К., 2011.
  • Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.
  • Шумило Н. М. «Життя людське — храм, а не морг!» (Про роман Михайла Могилянського) // Вітчизна. — 1990. — № 1. — С. 86–90.
  • Шумило Н. Михайло Могилянський // Літературна панорама. — К., 1990.
  • «Я думаю, які теми були б цікаві…» Праці Григорія Кураса, спогади і матеріали про українського історика. Видавець Лозовий В. М. Чернігів — 2010 рік -80с.