Бучацький район

Бу́чацький райо́н, або Бу́чаччина — колишній адміністративний район у південно-західній частині Тернопільської області, Україна.
Районний центр: Бучач. Площа 802 км². Населення 62 тис. осіб (2020 р.). Залізничні станції: Бучач, Пишківці.

Бучацький район
адміністративно-територіальна одиниця
Герб
Колишній район на карті Тернопільська область
Основні дані
Країна:	Україна
Область:	Тернопільська область
Код КОАТУУ:	6121200000
Утворений:	1940
Ліквідований:	19 липня 2020
Населення:	▼ 62 710 (01.01.2019)
Площа:	802 км²
Густота:	78.192019950125 осіб/км²
Тел. код:	+380-3544
Поштові індекси:	48400—48480
Населені пункти та ради
Районний центр:	Бучач
Міські ради:	1
Сільські ради:	37
Міста:	1
Смт:	1
Селища:	1
Села:	57
Мапа району
Районна влада
Голова ради:	Віталій Фреяк
Голова РДА:	Олена Кравчук[1]
Вебсторінка:	Бучацька РДА Бучацька райрада
Адреса:	48400, Тернопільська область, м. Бучач, майдан Волі, 1
Мапа
Бучацький район у Вікісховищі

Ліквідований 17 липня 2020 року^[2].

Район лежить у межах Опілля. Поверхня рівнинна, розчленована глибокими долинами річок.

Вапняки (понад 100 родовищ), пісковики, травертин.

На думку В. Добрянського, значні запаси матеріалів (пісковиків, піску) сприяли виникненню мурованого будівництва на території сучасного району ще в давньоруські часи.^[3]

Найбільші річки — Дністер, його притоки Стрипа, Бариш^[4] і Вільховець^[5]. Створено 28 ставків.

Переважають чорноземи опідзолені й темно-сірі опідзолені ґрунти. Ліси займають 12,95 тис. га, багато реліктових та рідкісних рослин.

Початки заселення району сягають 40-25 тис. років тому, періоду палеоліту — пізньої старокам'яної доби. На березі р. Стрипа виявлено залишки 2-х ранніх поселень племен трипільської культури та поховання бронзової доби. На території району було давнє слов'янське поселення, яке до середини XIV ст. входило до Галицько-Волинської держави та Королівства Русі. Наприкінці цього століття внаслідок тривалої боротьби між Польським Королівством і Великим князівством Литовським Галичину, у тому числі Бучаччину, анексувало Польське королівство, яке з Великим князівством Литовським 1569 р. утворило нову федеративну державу — Республіку Обох Націй (Річ Посполиту).

1434 року Східна Галичина, Західне Поділля втратили свої права автономій у складі Королівства Польського та остаточно були приєднані до складу польської держави. Зокрема, на цих землях утворили кілька нових адміністративних одиниць — воєводств, а саме Руське (центр — Львів) і Подільське (центр — Кам'янець на Поділлі).

Після Люблінської унії 1 липня 1569 р. територія району увійшла до складу Галицького повіту Руського воєводства.^[6]

Під час Хмельниччини загін під командуванням І. Кияшка громив коронні підрозділи біля Бучача (тоді Теребовельського повіту Руського воєводства)^[7].

У 1772 р. після першого поділу Польщі територія нинішнього Бучацького району відійшла до Імперії Габсбургів (з 1804 року — Австрійської імперії, від 1867 р. — Австро-Угорщина). У 1810—1815 рр. частина Бучаччини на схід від річки Стрипи була під пануванням Росії (входила до складу Тернопільського краю), потім знову прилучена до Австрійської імперії, ввійшла до Станиславівського округу (циркулу).

У листопаді 1918 р. — липні 1919 р. територія сучасного району входила до складу Бучацького повіту — адміністративної одиниці ЗУНР. Від 15 вересня 1920 р. до 18 вересня 1939 р. перебувала під владою Польщі. Вересень 1939 р. — серпень 1991 р. — у складі УРСР. 7 липня 1941 р. район захопила нацистська Німеччина; окупація тривала до 21 липня 1944 р.

На території теперішнього району проживали представники великих польської, єврейської громад, меншої вірменської (зокрема, в Язловці, Бучачі^[8]).

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Бучацького району було створено 71 виборчу дільницю. Явка на виборах складала — 80,44 % (проголосували 38 167 із 47 445 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 63,58 % (24 268 виборців); Юлія Тимошенко — 15,17 % (5 791 виборців), Олег Ляшко — 9,41 % (3 590 виборців), Анатолій Гриценко — 6,63 % (2 530 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,70 %.^[9]

У районі — м. Бучач, смт Золотий Потік та 59 сіл, з яких Бариш, Порохова, Старі Петликівці, Язловець раніше мали Магдебурзьке право.

Чисельність населення району:^[10]

• 1970 — 69 110
• 1979 — 68 816
• 1989 — 66 355
• 2001 — 64 974
• 2014 — 64 000

Розподіл населення за віком та статтю (2001)^[11]

Рідна мова населення:

• українська — 99,6 %
• російська — 0,3 %

За релігійним складом більшість населення — греко-католики та православні. У деяких селах, особливо на південному заході району (Космирин, Сновидів, Стінка та ін.) проживають громади амішів (кашкетників).^[12][13]

У районі розвинуті харчова промисловість та виробництво будматеріалів. Діють 11 промислових підприємств, найбільші з яких: механічний завод ЗАТ «Астрон», ливарно-механічний «Квант», цукровий, хлібзавод, сироробний та мальтозний заводи, комбінат хлібопродуктів, фабрика «Берізка»; 45 сільськогосподарських підприємств та 74 фермерські господарства (на 01 січня 2003).

Діють 59 ЗОШ, художня і музична школи, ПТУ, Бучацький агроколедж, Бучацький інститут менеджменту і аудиту, відділення 7-и банків, 53 дитсадки, 2 Будинки школяра, станція юних техніків, 54 бібліотеки, 57 клубних установ. У с. Скоморохи — державна туристична база «Лісова»,

У Бучачі — стадіон «Колос», на якому виступає однойменний футбольний клуб — 3-разовий володар Кубка СССР «Золотий колос» (1969—1971 роки), 8-разовий чемпіон Тернопільської області (1966—1973 роки), 4-разовий володар Кубка Тернопільської області. Має свою спортивну школу.

У районі зареєстровано 106 релігійних громад.

Станом на 1 січня 2017 року на території Бучацького району є 42 території та об'єкт природно-заповідного фонду загальною площею 12720,87 га:

• 1 національний природний парк загальною площею 3770,01 га,
• 1 регіональний ландшафтний парк місцевого значення загальною площею 4384,99 га,
• 4 заказники місцевого значення загальною площею 1104,0 га,
• 35 пам'яток природи місцевого значення загальною площею 84,34 га:
  • 2 комплексні пам'ятки природи загальною площею 0,35 га,
  • 7 геологічних пам'яток природи загальною площею 6,10 га,
  • 6 гідрологічних пам'яток природи загальною площею 18,54 га,
  • 19 ботанічних пам'яток природи загальною площею 52,35 га,
  • 1 зоологічна пам'ятка природи загальною площею 7,00 га,
• 1 парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення площею 7,52 га.

Входить до складу територій ПЗФ інших категорій 12 об'єктів ПЗФ загальною площею 3359,62 га.

Фактично в Бучацькому районі 42 території та об'єкти природно-заповідного фонду загальною площею 9361,25, що становить 11,67 % території району.

• замок (кін. XIV—XVI ст.), оборонна церква в урочищі Монастирок (XVI ст.), Церква Святого Миколая (XVII ст.), ратуша (1751 р.), монастир оо. василіян та церква Воздвиження Чесного Хреста, Церква Святої Покрови й інші — у Бучачі та його околицях
• костел (XVI ст.), замок (1600 p.) — у с. Підзамочок
• палац Миколи Василя Потоцького (XVIII ст., потребує реставрації), замок і в'їзна вежа (XVII ст.), костел (1634 р.), садиба Скварчинських-Ґнєвошів (1848 р.), церква Пресвятої Трійці та дзвіниця (1897 р.), каплиця (XIX ст.) — у смт Золотий Потік
• парк, Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (1590 р.), церква святого Миколая (1551 р., УГКЦ, раніше вірменська), палац Понятовських, гробниця c. Марцеліни Даровської (XVI—XVIII ст.) — у с. Язловець
• дзвіниця (XVIII ст.) — у с. Білявинці та ін.

• Стоянка в с. Миколаївка (30-12 тис. р. до н.  е.)
• Могильник у с. Жнибороди (XII—XIII ст.)
• Городище в с. Стінка (IX—XIII ст.)
• Ранньохристиянські печерні храми біля сіл Стінка і Рукомиш.

• Районний історико-краєзнавчий музей
• музей-меморіал імені Василя Стуса
• музей В'ячеслава Чорновола
• музей історії агроколеджу
• музей історії СПТУ-26
• туристично-краєзнавчі у школах с. Сновидів і смт Золотий Потік,
• меморіальні кімнати Соломії Крушельницької в с. Білявинці та Мар'яна Крушельницького в с. Пилява.

• о. Амвросій Крушельницький — греко-католицький священик, громадський діяч, батько Соломії Крушельницької^[14]
• поет, четар УСС Іван Балюк^[15]
• педагог, громадський діяч у США Петро Бард —^[16]
• письменник і журналіст Іван Боднарук
• актор і письменник Володимир Бучацький
• співачка Соломія Крушельницька
• актор і режисер Мар'ян Крушельницький
• скульптор Роман Вільгушинський^[17]
• диригент, педагог Богдан Іваноньків — заслужений артист України

• Кархут Василь Володимирович — український лікар-алопат, лікар-фітотерапевт, письменник.^[18]

• О. Володислав Носковський
• Йоган-Ґеорг Пінзель

Голови Бучацької райдержадміністрації:

• Ілля Козира
• Тарас Пастух
• Василь Савка
• з квітня 2014 р. — Вонсяк Василь^[19][20]
• Фреяк Віталій
• Бебих Віталій

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Ігор Дуда. Бучач. Путівник. — Львів, 1985.
• Ігор Дуда, Степан Ляхович. Бучацький район // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 209—211. — ISBN 966-528-197-6.
• М. Кобельський. Бучацький район // ЕСУ. — Т. 3. — С. 673—674.
• Ігор Леськів. Історико-архітектурна спадщина Бучацького повіту ХІІІ-XIX століття.
• Нестор Мизак. Бучацький повіт у визвольній боротьбі ОУН, УПА // За тебе, свята Україно. — 400 с.
• Ореста Синенька. Герої не вмирають… Сторінки історії Бучацького районного товариства «Меморіал» ім. В. Стуса.
• Ярослав Стоцький. Монастир Отців Василіян Чесного хреста Господнього в Бучачі 1712—1996. — Львів: Місіонер, 1997. — 160 с., іл. — ISBN 966-7086-24-0.
• Buczacz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 433. (пол.) — S. 433—437. (пол.)
• Jerzy Sperka. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.]. — S. 278—301. (пол.)

• Історико-краєзнавчий проект «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля»
• Найчук І. А. Боротьба подолян проти наступу польських військ у першій половині 1649 року.