Чемпіонат світу з футболу 1990

Чемпіонат світу з футболу 1990
Команд	106 (у фінальній частині: 24)
Місце проведення	Італія
Чемпіон	ФРН (втретє)
Фіналіст	Аргентина
3-є місце	Італія
4-е місце	Англія
Зіграно матчів	52
Забито м’ячів	115 (2.21 за матч)
Кількість глядачів	2 517 348 (48 411 у середньому)
Найкращий гравець	Сальваторе Скілаччі
Найкращий бомбардир	Сальваторе Скілаччі (6 м’ячів)
Молодий гравець	Роберт Просинечки
← 1986 1994 →

Чемпіонат світу з футболу 1990 року — чотирнадцятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 8 червня до 8 липня 1990 року в Італії, яка стала другою країною, що удруге прийняла світову футбольну першість, після Мексики, господаря попереднього мундіалю.

Переможцем турніру, утретє у своїй історії, стала збірна ФРН, яка у фінальній грі на стадіоні «Стадіо Олімпіко» в Римі мінімально, завдяки єдиному голу, забитому з пенальті наприкінці гри, здолала збірну Аргентини, взявши таким чином реванш за поразку у фіналі попередньої світової першості.

На етапі кваліфікаційного раунду боротьбу ропочинали 116 команд, відбіркові змагання стартували у квітні 1988 року. За їх результатами визначилися 22 команди, що приєдналися до господарів, збірної Італії та діючих чемпіонів збірної Аргентини у фінальній частині чемпіонату світу. Сереж цих команд було відразу три дебютанти — команди Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ, для яких це була перша світова першість.

Вважається, що турнір 1990 року був найменш видовищним за всю історію чемпіонатів світу^[1][2][3][4]. Середня результативність матчів змагання склала рекордно низькі 2,2 голи за гру^[5], крім того на турнірі було показано рекордні на той час 16 червоних карток, включаючи перше в історії вилучення у фіналі змагання. У багатьох іграх команди робили акцент на обороні або відверто грали на нічию, не бажаючи ризикувати і проводити масовані атаки. Аналіз цих проблем вилився у запровадження відразу двох масштабних нововведень у світовому футболі — правила трьох очок за перемогу (замість двох) у турнірах, що проходили за круговою системою, а також заборони воротареві грати руками після акцентованої передачі від партнера по команді. Ініціативи були покликані відповідно створити додатковий стимул грати на перемогу та пришвидшити розіграш м'яча у захисті, що в обох випадках пішло на користь видовищності.

Голосування за вибір країни-господарки чемпіонату світу 1990 відбулося 19 травня 1984 року у швейцарському Цюриху. Єдиним конкурентом Італії за право прийняти світову першість був Радянський Союз, який поступився, набравши 5 голосів проти 11 в італійців^[6]. Таким чином Італія стала лише другою в історії чемпіонатів світу країною, що удруге приймала фінальну частину цього турніру, після Мексики, для якої другим домашнім був попередній турнір 1986 року.

Вважається, що на рішення не надавати СРСР права проводити світову футбольну першість вплинув оголошений СРСР бойкот Літніх Олімпійських ігор 1984 року^[7], хоча Президент ФІФА Жуау Авеланж це спростовував^[6].

На момент завершення прийняття заявок на відбірковий турнір бажання взяти участь у світовій першості задекларували представники 116 національних футбольних асоціацій, тобто на п'ять менше, ніж рекордна на той час 121 заявка на ЧС-1986.

Згодом частина команд відкликали свої заявки ще до жеребкування відбіркового турніру, згодом після жеребкування, але до початку турніру знялася або була відсторонена ще низка команд, і хоча б одну гру під час відбіркового турніру провели 103 збірні, що змагалися за 22 місця на чемпіонаті світу. Дві команди, господарі турніру збірна Італії і діючий чемпіон світу збірна Аргентини, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.

За тринадцять місць у фінальній частині чемпіонату світу змагалися кодманди з Європи (УЄФА), по два місця на турнірі розігрували між собою збірні з Південної Америки (КОНМЕБОЛ), з Африки (КАФ), Азії (АФК) та КОНКАКАФ (Північна, Центральна Америка і Кариби). Ще одне місце розігрувалося в рамках плей-оф між представниками КОНМЕБОЛ і океанського ОФК.

За результатами відбору відразу три команди уперше у своїй історії кваліфікувалися до фінальної частини світової футбольної першості — збірні Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ.

Серед команд, яким не вдалося пробитися на чемпіонат світу 1990, були півфіналісти попереднього мундіалю — команди Франції і Польщі.

Наступні 24 команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:

Матчі турніру приймали 12 стадіонів в 12 містах Італії. Лише чотири із цих стадіонів свого часу приймали матчі світової першості 1934 року. А два із цих 12 стадіонів, Сан-Нікола в Барі та туринський Делле Альпі, були новими аренами, збудованими спеціально під чемпіонат світу. Решта 10 стадіонів були суттєво модернізовані додаванням місць для глядачів, встановленням дахів, прибиранням бігових доріжок та перекладанням газонів. У більшості випадків кошториси будівельних робіт були перевищені і загальна їх вартість склала приблизно 935 мільйонів доларів.

На груповій стадії турніру здебільшого дотримувалися принципу, за яким матчі конкретної групи приймали стадіони у двох містах максимально географічно наближених одне до одного. Згодом дев'ять із дванадцяти міст-господарів також приймали ігри стадії плей-оф. Найбільшу кількість ігор турніру, по шість, прийняли міланський Сан-Сіро та столичний Олімпійський стадіон.

Загалом 41 футбольний суддя із 34 країн був залучений до роботи на чемпіонаті світу як головний та боковий арбітр. Курсивом у списку нижче позначені рефері, які на турнірі були лише асистентами головного арбітра.

Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів. ФІФА залишило за собою право по ходу турніру дозволяти командам вносити зміни до своїх заявок у випадку травми гравця. За цією процедурою були дозаявлені два голкіпери — Анхель Коміццо (Аргентина) та Дейв Бізант (Англія), які змінили відповідно травмованих Нері Пумпідо та Девіда Сімена.

Аналогічно до попереднього чемпіонату світу участь у фінальній частині першості брали 24 команди, які на першому етапі турніру змагалися у шести групах по 4 команди у кожній. Утім далі, на відміну від формату ЧС-1982, проводився не другий груповий раунд, а відразу плей-оф за олімпійською системою. Плей-оф починався зі стадії 1/8 фіналу, відповідно його учасниками ставали не лише команди, що посіли перші і другі місця у своїх групах, але й чотири найкращі команди із шести, які завершили груповий етап на третіх місцях.

24 команди-учасниці були розподілені між чотирма кошиками для жеребкування першого групового етапу світової першості. Розподіл відбувався за умовною «силою» команд, для визначення якої використовувавалися результати команд на попередній світовій першості 1986 року, а в деяких випадках — додатково і на ЧС-1982.

Джерело: FIFA
(H) Господар.

Джерело: FIFA
Примітки:

Сальваторе Скіллачі став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру турніру, забивши шість голів. Загалом 75 різних гравців в іграх турніру забили 115 голів.

6 голів

•   Сальваторе Скіллачі

5 голів

•   Томаш Скугравий

4 голи

3 голи

2 голи

1 гол

^[11]

• Історія чемпіонату світу 1990(англ.)
• 1990 FIFA World Cup Italy [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.], FIFA.com (англ.)
• Details at RSSSF (англ.)
• Planet World Cup – Italy 1990 [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)